Кілер

Не залишає слідів кілер індіанських кровей, з чарівним ім'ям Арманд і прізвиськом Чорний дрізд (Міккі Рурк), убивши одного брата і залишивши на довічному другого, вирішує зав'язати. У своєму блакитному «Кадилаку», здобутий за останнє завдання, він їде на батьківщину, в північну резервацію, до улюбленої бабусі. Але бабуся померла, а в друзі Дрозду набивається молодий відморозок Річі Нікс (Джозеф Гордон-Левітт). Виконуючи простеньке дільце на двадцять «штук», парочка наривається на акт спонтанного опору від подружньої пари на межі розлучення (Томас Джейн і Дайан Лейн). І тепер, згідно непохитному правилом Арманда не залишати живих свідків, до проблеми взаєморозуміння подружжя додається проблема взаімовижіванія ...

Сюжет, дбайливо перенесений на екран, нагадує класичного Чейза з його нехитрими любовними лініями, категоричними типажами і ситуаціями з розряду «почалося все погано, і чим далі - тим все гірше». Чорний дрізд, персонаж високоморальна і непозбавлена позитивності (ну тільки стріляє іноді людям в обличчя), знаходить свою драму на обмерзлому канадському приозер'я. Напарник - некерований придурок, його дівчина Донна (у чудовому виконанні Розаріо Доусон) - так і взагалі клінічна божевільна, фанатка Елвіса, плюшевих ведмедиків і сексу з зеками. Старого шкільного друга доведеться підставити під кулю, блакитний «Кадилак»-спалити, загиблого брата викопати з могили і, кхм, теж спалити ... Приречені свідки, непогані, по суті, люди, ніяк не хочуть вмирати та ще й знаходять у подібній ситуації час з'ясовувати відносини ... Ніякого тобі спокою й умиротворення.

Фільм чіпляє цій своїй безідейністю, категорично відстороненої від моралі фабулою. Немає поганих і хороших. Ні помсти і немає геройства. Є ситуація, в якій один повинен убити іншого, а інший повинен вижити. І хто помре - залежить від конкретних дій конкретного героя.

І не можна, звичайно, не сказати про Рурка. На нього приємно дивитися. Як на давню скам'янілість у зрізі породи, або на мамонта в музеї природничих наук. Світ навколо змінюється, а він - ні. І після фінальної сцени приходить чітке усвідомлення, наскільки змінився світ і залишився таким же Рурк. Чоловіки постаріли, жінки зачерствіли, і Кілл-шот тепер - прерогатива того, хто вистрілить швидше, не думаючи і не згадуючи. І приємно все-таки, що Рурк до 2011 року підписано в дев'ять фільмів. Мамонтов треба берегти.